Москва. Moschovia ("ch”="k”). Название Москва может быть обяснено латинским "mosque" - "свычаи и обычаи" или „толк", „чудь", "порядок", "лад", "ряд". Смысл топонима – в обрядоверии и обрядопочитании. Но прежнее название Москвы-реки могло отражать и форму её русла, что напоминает серповидную Луну (Рядную, Серпуху, Ордынку, Софию). В Велесовой книге этот гидроним мог быть назван "Регел" (Радыч). Для сравнения: название "Москва", как „свычаи и обычаи" и слова автора "Слова о полку Игореве" - "Глебовных свычаев и обычаев" (латинское определение – „mosque”), а также - с латинским и индо-европейским "mos" (moris)  - "своевольный", "пустота", "нрав” и другие значения. Князь Юрий Долгорукий женился на половчанке-моршанке (ср. „moris" - Моршанск и Ладыжин, "mos" - лад). Латинский синоним к "mosque" (свычаи и обычаи или лад, порядок)  - „ordo” (рядить, порядок, лад, строй, устаревшее ряд). Поэтому московитов можно назвать "рядымичи" или "ильморши" (западно-украинское от латинского "морес" - "право", "лад").

Величаве «Слово о полку Ігоревім» - справжній скарб української художньої і політичної літератури доординської доби. Вивезене в роки золотоординського іга з України, знайдене і переписане через 600 років, геніальне «Слово» і в наступні 200 років не було відроджене у всій правді. «Слово о полку Ігоревім» присв’ячене козацькій Запорізькій Січі, воїнство якої здавна оберігало Україну на її східних і південних рубежах, названих у творі «Пустинь» - «землі козацьких. вольностей» (Heeros - Пустинь, Herros - Воїнь). Це – землі «сестри Либеді» (Liberti, Libidose – воля, слобода). Навіть наприкінці XVII сторіччя у своєму листі до царя Московії козаки застерігали його від намірів будувати укріплення на цих землях. Вони писали: «З правіку пустині належали козакам» (Дмитро Яворницький).

Бараболя і Буквар

           Два випадки з життя моїх односельчан.

           1933 рік. У морозний вечір в хату зайшли реквізитори харчових припасів. Вони уже встигли пройтись металевими щупами по городу, в хлівах, на горищах, проштрикали кучу гною за хлівом і розкидали стіжок бадилля для палива. Нічого не знайшли. Почорніла від горя господиня тільки що викотила з печі барабольку, здмухнула і дала у ручку маленькій донечці. Від гуркоту прийшлих дівчатко заплакало. З ручки на долівку впала бараболька. Матінка присіла, щоб  підняти ту картоплину. Та не встигла. Один з прийшлих наступив  чоботом на барабольку і розтер на підлозі. «Скорее сдохнет» - тільки й сказав.