 Сучасному читачу не легко збагнути образи, які зберігає топоніміка, гідроніміка, ононімія України. Так, існуючі в літературі пояснення стверджують, що сучасне (вже обласне місто Донецьк) виникло на місці шахти Олександрівської (1841 рік), а у 1869 році англійський підприємець Джон Джеймс Х’юз розпочав будівництво металургійного заводу поблизу Овечого Хутора на річці Кальміус. А вже люди назвали селище металургів Юзівкою (від прізвища Х’юз). У 1924 році Юзівку назвали Сталіно, а у 1961 році місто перейменували на Донецьк – як центр Донецького вугільного басейну. Правда, існує ще одна назва цього поселення – Завут. Так, ніби-то, називали заводське поселення Юзівку тюркомовні жителі села Старобешеве, вимовляючи слово «завод», як «завут». Однак, потрібно зазначити, що тюркське слово «sava» (діло) в італійській мові передається словом «cosa», а мальтійське слово "cosa” покладено в основу назви «козак». Ще одне тюркське слово "savas” має значення «битва», «січа», «війна» (Воїнь, Січ), а "savat” в турецькій мові – «водопій». Звернімось до імені англійського підприємця – John James Huse. Прізвище "Huse” (Х‘юз) в англійській мові нічого не пояснює ("huge” – великий, здоровений). Скоріше, санскрит "hu” (кидати у багаття, у вогнище) стало основою англійського прізвища "Huse”. Ще одне англійське слово - "hew” (х’ю) – рубати – могло також стати основою прізвища (Рубанка) і в цьому сенсі козацький «оскордь» (сокира для штурму мурів) цілком доречна на гербі міста. Але «оскордь» - зброя запорізьких козаків. І тому назви «Рубанка» звичні для нас. Нас цікавить, однак, значення назви «Юзівка». Надання назви поселенням раніше завжди було пов’язано з певним ритуалом. За порадою у цих питаннях зверталися до географів, або, навіть, до церкви. Відповідно, імена давались згідно з географією, або Іменословом церкви. Отже, свою назву «Юзівка» отримала неспроста. Санскритське "us” (uz) – горіти, палати, ранок, світанок, сяючий, блискучий. Це значення цілковито тотожнє значенню топоніма «Таганрог» (латинь "tago” – денне світло, сяйво; "rogus” – належний до вогню). Таким чином, можна з великою вірогідністю стверджувати, що назва «Юзівка» була присв’ячена воєводній богині блискавки, покрові Січі – Пирогощій. Пирогоща не тільки стріляла на небесах блискавками (метала стріли, рубала-розсікала), але й «розрубувала» хмари і тому (за уявою древніх) з хмар починав литися дощ. Всі ці міфологічні образи присутні у назвах «Оскол» (божий спис), «Дон» - Водолій. Назва «Юзівка» була дана поселенню цілком усвідомлено і була присвячена Покрові цієї землі, про що також свідчить назва монстиря – Святогірський (пор.: Святодухівський). Що до назви «Донецк». Назва ріки «Донець» має два значення: латинське "donec” – рубіж, край (Limes у назві «Лиман», «Червоний Лиман»), але аланське (осетинське) "don” – вода. Про «водне з небесного дощу» значення «Донця» свідчить притока Донця ріка «Мож» (старослов’янське «моужа» - мжичка, тихий рясний дощ). Чому Донецьк можна вважати містом Кіммерійським? В скіфську добу землі Керченської протоки, Тамані і Приазов’я називалая Кімерією. Греки іноді вживали вислів «Кімерійська тьма», передаючи тим самим свої уявлення про безвість, яка панувала у них відносно цих далеких для них земель. Але сама назва «Кімерія» має своєю основою слова німецької мови: "Kimm” – видимий край чи горизонт (світанок на небесному горизонті - світанковий пруг, поріг-межа (Таганрог), або "Kimme” – насічка, зарубка (Рубанка), грань, ріг. В «Слові о полку Ігоревім» ця земля названа Логом (в Лъзі). У випадках, коли важко сказати, який образ придавали назві міста його хресники, логічно згадати про небесну Покрову землі (кожне місто, сільська громада має свого Захисника на небі (Оберіг, Берегиня), як і люди мають свого ангела-охоронця (Оберіг). Про небесних оберігів свідчить назва церкви і сільська община до нині святкує Престольний празник (день церкви). Берегинею міста Донецьк можна вважати Горлицю (ранкову Жар-Птицю). Навколишні топоніми (Горловка – від Горлиці, а не від «інженера Горлова»), Нікітовка (від "Nika” – перемога над нічним мороком), Ясинувата (від "yas”, "ясна” – Несуча світло), давня ріка Тор (від єврейського "tor” – Горлиця), ріка Кринка (від грецького "κρινω”, "κρισις”, або ж "τρωω” – разити чи вражати – Троя і Денниця, бо фріульське "tro” - ранок) свідчать про цей край як Кіммерію України. У Геродота ріка Кринка названа «Геррос» (Воїнь, Січ, Вогнена), а ріка Міус – Гіппакіріс (Возний, Конюший – образ Аполона). Нині про цей образ (Возного) свідчить стародавня назва кургану «Матвіїв Курган» (у Геродота – Ахіллів Біг). Річ у тому, що в грецькій і в латинській мовах "Matheus” – навчитель, а "curro” – бігти (Курган – Біг Ахілла). Грецьке «χιλη» - тисяча, «Αχιλ» - тисяцький (наказний гетьман). Назва «Возний» хоч і співзвучна з образом «Возничого», але передає значення латинського слова "Vox”(грецькою - "Βοξ” - глас) – проповідник, або Віщий (Лексис Лаврентія Зизанія, сторінка 103). Недаремно ж, недалеко знаходиться поселення «Д’яково», а «д’як» – писар (французьке "commisar” – військовий писар. Генеральним писарем (тисяцьким, конюшим) були Іван Мазепа, Пилип Орлик, а також Головатий – генеральний писар Чорноморського запорізького війська. Можна навести ще немало образів, які зберігає топоніміка і гідронімія сучасного Донбасу. Але серед них не можна не назвати ріку Лугань (саксонське і фризьке "loug”, "lug” – горіння, палання) та назви «Тузлова» і «Тузла» (латинське "tus” – курити благовонія, ладан, або "turr” – курити ладан, а Горлиця» на латині – "Streptopelia Tur-Tur”). На острові Тузла, на мисі Тузла скіфи (запорізькі козаки) курили Ладан своїй Богині. Ладан курили Артеміді, яка врятувала Іфігенію (Іфінасу) від принесення сестри Ореста в жертву богам. Артеміда вихопила Іфігенію і, закутавши у хмару, віднесла її на Скалу-Тавриду. Так розповідається в давній легенді, записанній Геродотом від греків і від скіфів. Отже, обрах Донецької землі (Юзівки – Вогненної) символізує Меч Арея (оскол, оскордь), який доннечани кують на своїх металургіних заводах. Меч, який тримає «Вітчизна-Мати» у руці над Дніпром. Меч не проти народів і людей, а Меч Світла – Духовний Меч (Святий Дух – образ Світла, тут - Святодухівська Лавра). У Києві над Дніпром Меч тримає Мати-Рода (Київ – Родень, Метрополь). |
