 Львів – місто Галицько-Волинської землі ("земля” латинською мовою – "rus”) виник на лівому березі ріки Полтва, притоці Західного Бугу. Назва ріки передає значення дієслова "poltern” – котитися, спадати вниз з гуркотом, дзвоном (назва передає образ заходу сонця, російською – «закат», пор.: West-falen). Львів був центром удільного князівства. Згідно існуючим уявленням, місто було збудовано біля 1241 року і названо на честь старшого сина Данила Романовича Лева Даниловича. Вважають також, що місто забудував сам Лев Данилович. Але у місті на цвинтарях були надгробні плити з надписами на них, які датуються 1130, 1183, 1184, 1245 роками. Вони вказують на більш раннє заснування міста. Храм Святого Юра (французьке "jurer”, українське "журити” – докоряти, лаяти, ругати, щекати), навколишня топоніміка вказують на присв’яту назви небесному Місяцю і богині - небесній Артеміді, а також – Щеку (пор.: Santa Jura), брату Кия, Хоріва і сестри Либеді. В скандинавській, германській міфології образ Юра-Щека передається іменем «Одін», або ж «Водан» - гнівний, ярий (староанглійське "wodan”, германське "woeda” – ярость, гнів).
В давній міфології Артеміда (Діана) – богиня Луни, якій приписувалось настання ночі: Ζευς σε λεοντα γυναιξι θηκε – Зевс зробив тебе левом для жінок (так говориться про Артеміду – богиню небесної супутниці Землі). В українській народній міфології Місяць – чоловічого роду і тому Місяцю була присв’ячена інша назва – Лемберг (Lemberg). Але ж, атрибутом євангеліста Марка вважається також лев. Тому на гербах Львова, низки міст Саксонії, а також землі Укермарк зображається лев – атрибут Артеміди (Діани) і Марка, або - Щека. Старожитня українська лексема «щекать» (див.: Лексис Лаврентія Зизанія. Стор. 171) – лаяти, Щекар – лаятель, інакше – Руга, чи Корибут, або, як його називали у Європі тієї доби – «Ругоруні» (Rugoruni, Rugoroone). Ім’я "Руга” (Руговіт) мав один з братів Аттіли, вождя гуннів (406 – 453 рр. н. д.), другий брат мав ім’я "Октар”, або Осмомисл. Латинь "octa”, "okto” – вісім, як і слов‘янське "осмь” – вісім, а восьмий місяць року – Серпень чи Август – місяць небесної Діви. Це – Кронос (Хронос), бог Часу, бог Місяця, званий «Числобог» і «Мислич». І місяць богині Луни. Тому й Артеміда називається також Діана (грецькою "Διανοια” – мисля, думка, мудра). Цей образ Святої Мудрості має Свята Софія (грецькою "Σοφος” – Мудра). На честь Мудрої і Святої Софії названа Україна (від старослов’янського "оукъ” – "ука” – знання, рада, ум). Розглянемо інші значення і назви. Грецька основа назви "Лемберг” - "λημ” – має значення воля (як рішучість, прагення, бажання), а в гіршому значенні – зухвалість, буйність, жага (і пор.: "jurer”, "wodan”). Рішучість і прагнення можна передати санскритом "lipsa” (lip) – вимагаючий, вимогливий. Це значення використав "батько історії” Геродот в імені одного з перших братів-скіфів – Ліпоксай (lipsa), передаючи значення назви "Волинь” (Хотин) - Туровська земля (санскрит "tura” – ретивий, рішучий, гораздий (англійське "zeal” – Ціолковський, або ж, румунською "rivna” – ретивий, гораздий, вольовий). У той же час латинське "lemma” у назві "Лемберг” має значення "судження”, або "Перемишль” (Мислич, Радич, Суджа). Наведені значення існують в топонімах і гідронімах навкруг Львова: Галич, Яричів, Новий Яричів, Щекарів, Щекотів, Белз, Рудно, Красно, ріка Лютенка тощо. Вони передають образ «повного і ярого Місяця» (це санскрит "gali”, староанглійське "bel”, латинь "rudis”, німецьке "krass” – гнів, зухвалість, а литовське "liute” – лев, як лютий і ярий). Низка назв присвячена думаючому Місяцю-Мисличу і богині Мислі-Діані) – ріка Сян (Сан) – від німецького "sinnen” – "san” (Sinn) – думка, розум, мудрість, Перемишль, Угнів (тут вжито санскрит "uha” – роздуми, судження), назву Волині у Йордана "Ойум” (Oium) – Судження (від грецького "οїω” – вважати, думати, воліти). Окремі назви можна розглядати двояко. Так на латині "sanno” – ругати, а німецькою "sann” – думати, судження – р. Сан. І така двоякість закономірна. Недалеко від Львова знаходяться топоніми і гідроніми, які присв’ячені блідному Місяцю – Хирів (хиріти), Скнілів (скнілити), Сіхов (німецьке "Siech” – хворобливість), ріка Стрв’яж (від старослов’янського "стръво” – падаль, тухля, тухлий). Значення "слабості”, "снілості” мають назви міст на річці Некар (Метцінген, Плохінген, Тюбінген, Еслінген) і сама назва "Некар”, якщо перекласти ці назви з грецької, латинської, індоарійської та слов’янської мов. Така діалектика невипадкова і несе у собі світоглядні засади пращурів: все у світі має свою діалектику (антагонізми, протиріччя чи суперечності). Звідси й інші діалектичні пари назв: Перемишль – Перечин, Перемишль (Розсудливий) – Помори (грецьке "μορα” – глупота, нерозсудливість) та інші топоніми і гідроніми. Дещо більший ареал такої діалектики мають назви Галичина (Руги, або Лютичі) – Люблінщина (Добромиль). Це зовсім не означає, що «лютичі» (руги) - злі, а «люблінці» - любимичі. Ні, у природі, в космосі не існує таких однобічних характерів. Така топонімія лише передає існуючу здавна уяву людей про явища у природі (функції небесних богів, земних явищ), які можуть творити добро чи зло – і не відомо, що наразі більш дієве. Себто, явища діють у природі завжди діалектично. Якоб Беме, німецький (саксонський) філософ уявляв і стверджував, що «добро» і «зло» існують вічно, від бога. Людина сама, серце людини (душі) повинні визначати і вибирати між добром і злом.
На цвинтарі біля старовинного храму Святого Миколая міста Горліц (Görlitz) на надгрібку Якоба Беме (старосаксонське слово яке вживається і нині "Bemme” – скибка, коврига хліба) зображено дві полусфери (добра і зла), а між ними – знак людського серця – образ вибору між добром і злом.
Чому саме навколо Львова і Ужгорода залишені топоніми і гідроніми таких властивостей? Тому, що тут, на цій земллі (Закарпаття, Галичина, Волинь) Сонце над Україною заходить на Ніч. День завершується, настає НІЧ і людина повинна подумати на добром і злом, щоб відродитись у Новому Дні. Ранок на українську землю приходить над старовинною Салтівщиною-Вишневеччиною-Сумщиною (латинь "salue”, "saltus”, "summitas” – несуть у собі значення «радості», «привітності», «вознесіння).
|
