 «СПРАВА НЕ В ДРУЖБІ, СПРАВА В КОРЕКТНИХ ВІДНОСИНАХ». ЖУРНАЛ „ДЗВІН" №1 – 2010 року
В інформаційно-довідкову бібліотеку Національного культурного центру України надійшли перші числа літературних журналів 2010 року. Як завше, шанувальників слова з України обдаровує своїми публікаціями редакція часопису «Дзвін». Притаманний тільки львів’янам стиль верстки і оформлення журналу вабить до читання. А прочитати завжди є що – від поетичних і прозових творів до літературних, історичних пошуків та до рецензій. Цим разом часопис друкує інтерв’ю Богдана Залізняка з визначним істориком нашої доби Ярославом Дашкевичем. Зміст розмови з історіографом – не для короткого переказу, а для вдумливого прочитання. Публікація створює відчуття, що сам читач приймає участь у цій розмові двох фахівців про нашу минувшину і сучасність. Причому, читач може не з усім погодитися з співрозмовниками, де в чому заперечити історіографу.
У розділі журналу «Мистецька палітра» можна ознайомитися з розповіддю про життєвій і творчий шлях видатної української співачки, солістки Віденської і Мюнхенської опер Іри Маланюк. До 70-ліття лицаря співу Володимира Ігнатенка журнал друкує його творчий портрет. Про життя і творчість Зіновія Матли можна прочитати в нарисі «Із літературної спадщини українського резистансу». Журнал друкує також новелу Зіновія Матли «Наші дні безсмертні…». Дослідження Тараса Салиги стилю поетики Б.-І. Антонича «Сецесія і контекст» присвячено «концертній творчості» класика української літератури в поетиці. Читачі «Дзвону» мають змогу прочитати твори Юзефа Лободовського – нащадка одного з героїв-запорожців, «останнього романтика і гетьмана поетичних товариств» - про Україну у перекладі з польської мови Миколи Дубаса. Сучасну прозу у журналі «Дзвін» репрезентують повість Надії Ковалик «Більше в ці двері не увійти», щоденниковий жанр «Першоквітневе моє перше вересня» Марини Павленко, а поезія представлена новими творами Ігоря Павлюка, Люби Проць, Ярослава Ткачівського, Ярослави Павличко та творами Тетяни Бондар у розділі «Молода муза».
«ВІТРЕЦЬ ВЕРБИЧЦІ ПРИГЛАДИВ КОСИ».
ЖУРНАЛ «ДНІПРО» №2 – 2010 року
Лютневе число журналу «Дніпро» опікує богиня грації і красоти Харіта (Χαρις). Харистії – це свято родинної любові і сімейної радості приходиться на 22 лютого. Вірші про кохання гронами уквітчують сторінки журналу: Володимир Сосюра, Богдан Лепкий, Олег Ольжич, Микола Вінграновський, Віктор Кордун, Наталя Лівицька-Холодна, Іван Андрусяк, Павло Гірник, Надія Дичка, Мар’яна Савка, Світлана Йовенко, сузір’я поетів нової генерації, а ще Роберт Бернс, Димитр Христов, Дагнія Дрейка репрезентовані у «романтичному букеті троянд» - квітів кохання. Чарівними кладками-мостами духовного єднання можна назвати вірші кримськотатарських поетів Іси Абдурмана, Адріса Асаніна, Юнуса Теміркая, Різи Фазила та Різи Халіда. Прочитаймо вірш Адріса Асаніна у перекладі Данила Кононенка.
У небі місяць, на травах роси,
Вітрець вербичці пригладив коси.
Мене хвилює не тепла осінь,
А ти, любов моя.
На темних хвилях я помічаю
Голівки білі маленьких чайок.
Не сон так ніжно мене гойдає,
А ти, любов моя.
Уже за північ. Палають зорі.
Я засипаю під шепіт моря.
І знов насниться село у горах
І ти, любов моя.
Прозові твори журналу «Дніпро» репрезентовані Оксаною Горобець («Жіночі прикрощі, або чоловічі хитрощі»), Олександром Скороходом («НеЗвичайний фах»), Радієм Радутним («І жили вони»), Веронікою Мелкозьоровою («Повітряні звірі»), а драматургія – Василем Трубаєм («Сто тисяч за кохання»).
 «НЕСКОРЕНА ГІДНІСТЬ» ЖУРНАЛ «КИЇВ» №1 – 2010 року
«Славо, ви краще інших знаєте, як важко передавати щось на волю. …. Скажіть, ви вірите, що цей текст опублікують?». «Ні, - відповів я чесно, певен, не опублікують». «То чому ж ви хочете поступитися, щоб вам тут було легше – за рахунок інших, кого ви не знаєте?...». Спогади Семена Глузмана, надруковані в січневому числі журналі «Київ», залишаться в історії української публіцистики як свідчення нескореності людської гідності. Безперечно, нескореною може залишатись вроджена гідність. Бо якщо гідності у людини не було від роду, то й про честь нескореності немає мови. Нескореність гідності – це коли політичні в’язні не вимагають для себе статусу «політичних» (була така можливість в таборах), щоб не залишити на поталу інших гідних, але які не могли отримати того статусу політичних. Спогади Семена Глузмана «Мій вибір» звернені до Івана Світличного, друга-товариша по табору: «Іване Олексійовичу, дорогий мій, дедалі рідше повертаюсь до вас, у минуле. Вряди-годи, на жаль. Туди, де життя було прозоріше, ясніше, цілеспрямованіше і через те, здається тепер, чи не солодше, як на розбірливий погляд. У табір».
В’язні Володимир Буковський, Іван Світличний, Валерій Марченко, Василь Захарченко, Ігор Калинець, в’язні Антонюк, Горбаль, Підгородецький, Басараб та інші люди з чистим сумлінням згадані Семеном Глузманом з побратимськими почуттями. Спогади написані у хорошому стилі, гарною мовою.
«Літо давньої туги» - таку назву має роман Валерія Шевчука, майстра української прози. Про що роман? Ось уявіть собі дівчину про яку можна згадати так: «Не бажала допускати мене до себе не через те, що занапащені люблять удавати з себе недоторок, а, очевидно, не бажала занапастити мене, а це значить, по-своєму берегла. А дружити зі мною хотіла». У Валерія Шевчука романи і повісті не бувають нудними. Візьміть журнал і прочитайте твір.
Так само читачу цікаво буде прочитати «фінансово-кредитне» оповідання Миколи Ілляша «Святість хліба». Не водевіль і не драма, а така історія , як кажуть у прокуратурі, що буває з тисячами інших, таких самих довірливих людей, у більшості – жінок. І у цім оповіданні на першому місці – гідність людини.
Раджу читачам журналу прочитати поезії Дмитра Креміня. Серед інших віршів і такий:
«камінь пущений з пращі іще в неоліті,
ми не гірші й не кращі за інших у світі,
гарні пишуться вірші імперським рапсодом,
ми не гірші й не кращі між Заходом й Сходом,
не кляну Україну за вербу й калину,
за дороги транзитні та за муки всесвітні,
златоусти й витії, чайки плач край дороги,
але всілись на виї гендляри й демагоги –
і летить над пропащі
роки в цьому столітті,
камінь пущений з пращі
іще в неоліті»
| 
